БІБЛІОТЕКА ЖИТОМИРСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Основоположником сучасної наукової педагогіки вважається видатний чеський педагог Я. А. Коменський. Він першим у світі теоретично обґрунтував весь комплекс основних питань, які в сукупності визначають педагогіку як науку, зібравши і переробивши у своїх творах весь досвід попереднього розвитку теорії і практики навчання і виховання підростаючого покоління.

Я. А. Коменський народився 28 березня 1592 р. у м. Нiвниця в Моравії у сім’ї мірошника, члена протестантської общини Чеських братів. У 12 років осиротів, виховувався родичкою у м. Стражниця.
1604-1605 рр. – відвідує школу братства. Вчиться за рахунок общини.
1608-1610 рр. – навчання у латинській школі в м. Пшерів.
1610-1612 рр. – навчається у Гернборському, а потім ще рік – у Гейдельбергському університетах. Освіту завершує подорожами по Європі.
1614 р. – повертається до Пшерова, де був призначений керівником школи, в якій сам раніше навчався.
1616 р. – обраний братством на священика.
1618-1621 рр. – священик i працює у школі братства у м. Фульнек.
1621 р. – Фульнек спалили іспанські війська, згоріла бібліотека Коменського з рукописами. Сам він довгий час переховується. Пише твір «Лабіринт світу і рай серця».
1628 р. – Коменський i його община покинули батьківщину і оселилися в польському м. Лєшно. Тут з невеликими перервами він прожив 28 років до 1656 р. Керує своєю общиною, вчителює у лєшненськiй школі братства.
Перші роки лєшненського періоду були дуже продуктивними: «Велика дидактика» (1632); «Материнська школа» (1632); «Відкриті двері мов i всіх наук» (1631) та ін.
1641-1642 рр. – по запрошенню перебував в Англії. Сюди його привела ідея написання «Пансофiї» («християнської всемудрості») – своєрідної енциклопедії, де були б зібрані воєдино всі знання, що їх виробило людство.
1642-1647 рр. – живе у Швеції, приймає участь у підготовці шкільних підручників (в рамках шкільної реформи). Підсумком роботи Коменського у цей період стала праця «Новітній метод мов» (1647 р.).
1648 р. – Коменський знову в Лєшно. Тут у 1650 р. його обирають на синоді братства єпископом Чеської общини.
1650-1654 рр. – по запрошенню проживає в Угорщині (м. Шарош-Патака), де займався впорядкуванням шкіл. Накреслює план пансофiчної школи i частково реалізує його. За цей час написав «Закони добре організованої школи», «Правила поведінки для юнацтва», «Видимий світ у малюнках».
1654 р. – повертається у Лєшно. Місто у 1656 р. у ході польсько-шведської війни було спалене. Знову згоріла бібліотека Коменського.
1656 р. – Коменського запросили в Амстердам (Нідерланди). Тут вiн живе аж до смерті. У 1657 р. в Амстердамі видано твори Коменського в 4-х частинах. Серед них i «Велика дидактика».
В Амстердамі публікує частину головної праці свого життя філософський твір «Загальна порада про покращання справ людських».
Помер педагог 15 листопада 1670 р. i похований в Нідерландах поблизу Амстердаму (в Наарданi).

Школа, вихователі, проповідники можуть лише розвинути
і деяким чином направити виховання дітей в потрібне русло.
Головний умонастрій особистості народжується в сім'ї.
Ян Амос Коменський

На виставці представлена література про розвиток мистецтва драми у світі, а також драматичні твори видатних англомовних письменників в оригіналі.

27 березня всі святкують Міжнародний день театру.

Слово «театр» (греч. theatron, місце для видовищ, видовище) – рід мистецтва, а також будівля, призначена для представлення драматичних творів перед публікою. Традиційно включає сцену – майданчик, де відбувається дія, і зал для глядачів.

Згадка про перший театральний досвід датується 2500 роком до нашої ери. Перша театральна гра відбулася в Єгипті. У давній Греції театр став формуватися як мистецтво, встановлювалися чіткі визначення трагедії і комедії, а також інших театральних форм. В Україні театральне мистецтво бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях і обрядах.

Починаючи із ХІ століття відомі театральні вистави слов’янських скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві (ХІ століття). Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл(16-17 століття). Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія.

У XVII-XVIII столітті широкого розмаху набули вертепи – мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії. У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, у колишньому костелі єзуїтів. У Наддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у XVIII столітті, процес відкриття стаціонарних театральних споруд просувався повільніше.

Так, у Києві перший стаціонарний театр з’явився у 1806 році, в Одесі – в 1809, в Полтаві – в 1810.

Всесвітній день боротьби з туберкульозом відзначається згідно з рішенням Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) 24 березня щорічно – в день, коли в 1882 році німецький мікробіолог Роберт Кох оголосив про зроблене ним відкриття збудника туберкульозу. У 1905 році вчений отримав Нобелівську премію в галузі медицини. Цей День був заснований в 1982 році за рішенням ВООЗ і Міжнародного союзу боротьби з туберкульозом і легеневими захворюваннями (Міжнародний союз по боротьбі з туберкульозом і хворобами легень – МСТЛЗ) і приурочений до 100-річчя від дня відкриття збудника туберкульозу – палички Коха.

Туберкульоз – інфекційне захворювання, що передається повітряно-крапельним шляхом. І без відповідного лікування осіб, хворий на активну форму туберкульозу, щорічно може заразити в середньому 10-15 осіб. В даний час щорічно туберкульоз забирає життя 1,6 мільйона чоловік, більшість з яких – жителі країн, що розвиваються.

На виставці представлені статті з книг, періодичних видань про туберкульоз – глобальну небезпеку для людства, про збудників цієї хвороби, умови інфікування, розвиток, профілактику.

"... пам'ятайте, що на цій планеті,
відколи сотворив її пан Бог,
ще не було епохи для поетів,
але були поети для епох!"
(Л. Костенко)

На виставці представлені статті з періодичних видань про використання сучасних інформаційних технологій на уроках хімії, про створення комп’ютерних презентацій.

Микола Корнилович Пимоненко – український художник-живописець, автор багатьох картин на сільську та міську тематику народився 9 березня 1862 року в мальовничому передмісті Києва – Пріорці. Батько його був іконописцем та різьбярем, мав невелику майстерню, в якій робив з дерева й розписував іконостаси. Іноді для виконання замовлень йому доводилося виїжджати в села й містечка Київщини; у такі подорожі він не раз брав із собою й сина.

Саме в дитячі роки пробудився в Пимоненка інтерес до живопису. Допомагаючи батькові, він вчився малювати, а згодом почав мріяти про вступ до художньої школи, але так як коштів у батька не було, він міг віддати сина лише до іконописної майстерні. Там, на щастя хлопця, його помітив Микола Іванович Мурашко – художник і педагог, організатор і керівник Київської рисувальної школи.

Київська рисувальна школа, до якої Микола Корнилович вступив в 1878 році, була одним із основних центрів художнього життя на Україні. У 1882 році Пимоненко вступив до петербурзької Академії мистецтв, де навчався у майстерні майбутнього тестя В. Орловського. Навчання в академії йому давалося легко – за один рік пройшов клас гіпсів, гіпсових фігур, добре вдавалися малюнки, етюди з натури, ескізи композицій, про що свідчили високі оцінки та медалі. На жаль, навчання довелося залишити через хворобу легенів і матеріальні нестатки. Повернувшись до Києва, Пимоненко розпочинає педагогічну діяльність у Київській рисувальній школі, куди його запросив на посаду викладача М. Мурашко.

Микола Пимоненко – видатний український художник-жанрист, з іменем якого пов'язане піднесення в українському образотворчому мистецтві другої половини XIX ст. Теми і сюжети його творчості невибагливі, життєві, тим, безперечно, глибоко вражаючі і хвилюючі. Увага митця зосереджена на показі праці, побуту, звичаїв, повсякденного життя селянства: весілля, побачення, повернення з роботи, сватання, ворожіння на свята тощо.

Художник нагороджений двома малими та однією великою срібними медалями Петербурзької Академії художеств, орденом Св. Анни II і III ст. Він є автор 180 картин, близько 400 етюдів і більше 100 малюнків.

«Він був істинним українцем, не забудеться краєм
за свої правдиві і милі, як Україна, картини…»
І. Рєпін